Робота над постановкою хореографічного твору вимагає від керівника ретельної роботи над собою і поглиблених та серйозних знань з вихованцями.

Починати цю роботу в хореографічному колективі потрібно з перших років, враховувати загальний рівень розумово – фізичної підготовки, вікові особливості та рівень естетичного розвитку вихованців. В перші роки існування колективу постановки повинні бути нескладними, не перевантаженими технічним рухами, з доступною формою образів. Зрілий колектив, який працює вже не перший рік може використовувати більш складні постановки з ускладненим лексичним матеріалом, більш складні і виразні танцювальні образи. Це надзвичайно велике творче завдання.

Але керівник завжди повинен пам’ятати, що треба виходити з реальних можливостей своїх вихованців, ставлячи перед собою те чи інше завдання. Не враховуючи можливостей своїх виконавців, можна приректи свою роботу на невдачу, або не знайти повного вираження свого задуму в художній формі.

В репертуарі колективу повинні бути хореографічні твори різні за тематикою та формами танцю. Перед тим, як приступити до постановки того чи іншого танцю, потрібно добре засвоїти його зміст і характер, а також досконало вивчити всі його рухи.

Починаючи розробку майбутнього танцю перш за все визначає жанр в якому він буде вирішуватися. Як відомо в театральному мистецтві існують різні жанри: трагічний, героїчний, сатиричний, комедійний та інші. В хореографічному мистецтві додається до цього жанри танцю: хоровод, пляска, мініатюра, новела, перепляс,  кадриль, сюїта тощо.

Потім визначається задум, тема та ідея майбутньої постановки. Задум визначає форму танцю. Вона буває різною: сольна, дуетна, групова, масова. Треба вибирати таку форму, яка б відповідала задуму і давала широкі можливості для вираження ідеї задуманого танцю.

Далі потрібно визначитися яким буде твір: сюжетний чи безсюжетний. В безсюжетному танці використовується лексичний матеріал, малюнки та танцювальний образ. В сюжетному танці перш за все визначається оповідання – те про що хоче розповісти балетмейстер, – це і є тема та сюжет танцю. Обравши тему, автор шукає її стержень –  ідею. Знайшовши її, вважатиметься, що знайдено головну проблему майбутнього твору.

Приступаючи до створення того чи іншого танцю, керівник повинен насамперед вибрати цікавий сюжет.

Якщо створюється народний танець, необхідно зберегти його народний колорит і в той же час підібрати такі форми і елементи рухів, які були б доступні для виконання дітьми. Народний танець рекомендується створювати з елементами гри.

Вибравши сюжет і визначивши характер танцю, підбирають до нього музичний супровід. Задум хореографічного твору, його зміст і настрій повинні відповідати музиці. Бувають випадки, коли невдало підібрана музика знижує якість добре задуманого танцю.

Краще всього підбирати для постановки закінчений музичний твір. При цьому не рекомендується захоплюватися великою кількістю різноманітних мелодій, так як це позбавляє музичний супровід єдиного змісту, необхідного для танцю.

У кожній постановці повинні бути передбачені такі розділи: зав’язка, розвиток танцювального дії, кульмінація танцю та розв’язка.

Після підготовчої роботи постановник приступає до створення композиції танцю, його малюнка і підбору рухів. Працюючи над підбором відповідного музичного супроводу, над загальною композицією, потрібно уявити собі майбутній танець у всіх його деталях: характер, розвиток дії, окремі будови, переходи, рухи.

Кожен танець має певну тривалість. Так, танець одного-двох виконавців триває близько 2-х хвилин, чотирьох-шести – 3-5 хвилин; масовий танець – 5-6 хвилин. Це потрібно пам’ятати в процесі роботи над створенням танцю, так як тривалий танець стомлює глядачів і виконавців, стає одноманітним і нецікавим.

Приступаючи до вивчення танцю, керівник коротко розповідає юним виконавцям його зміст, пропонує послухати музику, показує ескізи костюмів і оформлення.

Тільки після цього можна приступати до постановки. Насамперед діти розучують під музику всі рухи, з яких складається танець. Рекомендується вивчати рухи спочатку біля станку, і вже потім, коли вони всі засвоєні, вдосконалюють їх на середині залу.

Якщо танцювальні рухи складні, краще розучувати на початку рухи ніг, а потім поступово відпрацьовувати їх спільно з рухами рук, голови, корпусу.
Коли всі рухи танцю вивчені, можна приступати до розучування фігур і побудов. Спочатку розучують вступ до танцю, потім одну-дві фігури (залежно від їх складності). Розучування по частинах повторюється два-три рази. В цей час керівник робить відповідні зауваження учням, виправляє їх помилки. Далі розучують наступні фігури, кожну окремо.

Якщо одна частина танцю дуже складна, для виконавців або дуже проста, керівник може змінити фігури або рухи, не змінюючи композиції танцю в цілому.

Закінчивши постановочну роботу, керівник два-три рази повторює з дітьми разучену частину танцю, не роблячи їм ніяких зауважень. Це допомагає краще запам’ятати послідовність побудов і рухів.

Після того як танець розучений, відпрацьовуються його окремі частини. Для цього танець повторюють з зупинками. Керівник вказує виконавцям на помилки і допомагає їх виправити.

Коли діти добре засвоїли всі танцювальні рухи, запам’ятали послідовність і чергування фігур, можна приступити до остаточного відпрацювання танцю.
У масових танцях слід досягати узгодженості, єдності виконання. Необхідно також уважно стежити за тим, щоб малюнок танцю (коло, лінії, колони, зірочки і т. д.) виконувався рівно і чітко; відстань між усіма танцюючими має бути однаковою, всі групові рухи потрібно виконувати одночасно.
Закінчивши загальну постановку танцю, слід працювати над його виразністю, правильною манерою виконання, характерними для даного танцю рухами ніг, рук, корпусу і голови.

Керівник повинен домогтися, щоб танець виконувався з певним настроєм (весело, бадьоро, лірично) в залежності від його змісту.

Якщо танець виконується на сцені, необхідно навчити дітей не залишати сцену відразу ж після закінчення танцю, а кілька секунд постояти на місці, вклонитися глядачам і організовано вийти за лаштунки.